Наша українська влада, незалежно від лідерів партій, їх назв, президентів країни, головною своєю зброєю у спілкуванні з нами, населенням України, обрала витончену брехню. Ми давно з цим змирилися, терпіли та пристосовувалися. За принципом «…хоч би все там розірвало, аби не було війни…».
Але війна прийшла. Разом з нею прийшло й загострене почуття справедливості в найкращій частині нашого народу. Це природне явище у воєнний час, бо, подивившись смерті в обличчя, зовсім не хочеться продовжувати брехати самому собі, заспокоюючи свою душу хибними надіями.
І тому дуже важливо нам з вами вчитися відрізняти брехню від правди, бо від цього залежить наше життя та життя наших дітей. Основним моментом у пошуках правди є визначення ВИГОДООТРИМАЧА від тієї чи іншої події, гасла, заходу.
Тому хочу дати низку порад, що ґрунтуються і на особистому досвіді, і на історичних прикладах.
1. Почнемо з наймоднішого зараз гасла: «Війна до Перемоги над РФ».
Головною ознакою наявності рішучості представників влади боротися до Перемоги є практична реалізація відомого гасла часів Великої Вітчизняної війни: «Все для фронту, все для Перемоги».
Саме реалізація цього гасла дозволила СРСР здобути Перемогу у тій війні. Але для цього необхідно, щоб правляча партія та лідери країни розпочали реалізацію цього гасла з самих себе. Так правляча СРСР партія більшовиків сформувала зі своїх членів 23 дивізії народного ополчення з осіб, які не підлягали призову. Причому майже всі ці дивізії були сформовані з москвичів та ленінградців. Це понад 300 000 солдатів та офіцерів.
Лідер партії І. Сталін відправив на фронт своїх двох синів. За крадіжку, шахрайство розстрілювали, незважаючи на посади, титули та звання.
Чи ми спостерігаємо подібні дії від правлячої в Україні партії «Слуга народу»?
Нема й близько.
Чи «воюють» ці «переможні» керівники?
А як же…
Колишній міністр оборони Резніков жалібно розповів про те, як його «кинули» більш як на мільярд за постачанням боєприпасів.
І що? Розстріляли? Та ні, благополучно зустрівся з накраденим на крові баблом і чудово почувається. А сім’я нового міністра оборони Умерова чудово почувається в далекій Америці.
Висновок: «Партія влади в Україні перемагати РФ у цій війні не збирається».
2. Друге за значимістю сучасне гасло: «Повернемо Крим та Донбас».
Закони війни прості та непорушні: якщо ви збираєтеся взяти ті чи інші території, ви повинні залучити на свій бік місцеве населення. Для чого існує не лише пропаганда, а й конкретні ідеологічні та практичні дії.
Чи є ідеологічні дії з боку української влади, привабливі для мешканців Донбасу та Криму, повернутися до складу України?
Однозначно: немає.
Натомість є наратив: «Крим український і ми його повернемо». А думка кримчан? Донеччан?
Владі воно не цікаве. Візьмемо і все! Так міркував і Путін 24.02.2022 р., нападаючи на Україну.
Який результат?
Чи існують практичні дії влади, спрямовані на підготовку громадської думки Криму та Донбасу щодо заходу ЗСУ на ці території?
Так! Є!
– Це загальне, знущальне цькування російської мови, осіб, які розмовляють нею вже оголосили неповноцінними і радять забиратися в РФ.
Російськомовні люди в Україні позбавлені права вчитися російською мовою. Організовано чисто більшовицьке цькування УПЦ, ображаються віруючі та священики, готується повна заборона цієї церкви.
Хвилинку, панове влада, адже в Криму та на Донбасі всі 100% населення говорять російською (навіть кримські татари) і 90% ходять саме до цієї церкви!
Тож чому сприяють ваші практичні ідеологічні дії? Залученню на свій бік громадської думки кримчан та донеччан? Чи, навпаки, повному відторгненню населення окупованих територій від України?
Ну зрозуміло ж, що дані наративи унеможливлюють повернення Криму та Донбасу. Адже люди не самогубці.
Навіть утримати той самий Крим у разі Перемоги суто військовими способами Україні не вдасться. Занадто багато солдатів знадобиться, та й партизанський рух, що виникне у цьому випадку, не слід скидати з рахунків.
Висновок: розповіді про звільнення Криму та Донбасу – брехня, з чітко вираженими політичними цілями. Влада України не збирається ці захоплені РФ території повертати. Вигодонабувач тут -це Путін.
3. Масові акції з перейменуванням вулиць та міст.
Під гаслами про боротьбу з РФ перейменовуються вулиці, міста, причому використовуються дуже емоційні наративи, на кшталт саме ці радянські діячі винні у всіх бідах України, а не ми, влада.
Яка практична цінність цих перейменувань?
Для успіху у проведенні бойових дій жодної. І для згуртування та єднання народу у війні теж.
Але вигодонабувачі від цих акцій є:
3.1. Це колаборанти, на кшталт Васьки-царя з Вільхуватської громади. Перейменувавши ряд вулиць у Приколотному, Вільхуватці тощо, він ніби вже став не зрадником, а «патріотом»!
3.2. По-друге, це бізнесмени від влади. Адже перейменування вулиць спричиняє повну заміну всіх табличок на будинках за ціною не менше ніж 250грн. за штуку.
Тисячу будинків перештампували і ось вам 250 000 грн. – у бізнесмена, який, звичайно ж, і «відкотить» голові ОТГ третину…
Таких будинків в Україні набереться кілька мільйонів. Розумно було б віддати ці гроші ЗСУ, а якщо суперпатріоти захочуть перейменувати вулицю, то нехай це роблять за свій рахунок.
4. Перенесення церковних свят тими чи іншими церквами України.
Навколо цих перенесень відбувається море конфліктів. Емоційних і абсолютно безграмотних з історичної та розумної точок зору. Наприклад, Різдво.
Це свято наші пращури почали святкувати задовго до появи християнства. Відзначали його у ніч зимового рівнодення, коли починав прибувати день. Це свято відзначають усі релігії світу. Він знаменує собою народження світла. Світло, тобто Бог народжується і росте.
Цього року це сталося 22.12.2023 р.
Різні дати святкування у різних релігіях і церквах пов’язані з неточністю календарів, бо немає можливостей точно розрахувати як швидкість обертання землі, і кут нахилу земної осі. Але дата святкування суті не змінює.
Ну, а хто вигодонабувач від перенесення дати офіційного святкування Різдва?
Церква у нас відокремлена від держави і живе за рахунок пожертв мирян та багатих «спонсорів». Причому «спонсори» тим щедріше, що більше мирян тієї чи іншої церкви готові підтримати цього «спонсора» у політиці.
Тому зиск у цьому випадку отримує ПЦУ, вірніше розраховує отримати. Бо 25.12.23г. в Успенському Соборі Києво-Печерської Лаври на службі на Різдво було так (фото 1). Не прийшли миряни з усіма наслідками, що випливають від сюди. Але є й шкода цих дій. Вони сприяють внутрішньому розколу в українському суспільстві та завдають шкоди обороноздатності. Причому на порожньому місці. Церква ж відокремлена від держави.
5. Мобілізація.
Навколо цього потрібного заходу розгорнуто потужну пропагандистську хвилю. «Патріоти», «суперпатріоти» закликають до найрадикальніших методів мобілізації: «зібрати всіх мужиків і кинути на фронт».
Але так уже було у 2014 р. Згребли всіх, кого зловили та під дулами автоматів кинули на фронт. Результат: масова здача в полон в РФ і «Мінськ-1», і «Мінськ-2». Навряд чи це зараз піде по-іншому.
Настав час зрозуміти, що Україна давно не соціалістична держава. І ті методи, які використав Сталін для створення потужної армії, зараз просто неможливі. Ну, немає вже в сьогоднішній капіталістичній Україні загальнонародної власності ні на ресурси, ні на промисловий сектор, ні навіть на землю. «Слуги народу» її тупо розпродують і невдовзі її скуплять взагалі не громадяни України. Цілком начхавши на Конституцію. І що ж захищатиме такий мобілізований? Якщо навіть за 2 квадратні метри на цвинтарі з його рідних здеруть бабло?
Тому нашим панам час переходити на НАТОвські стандарти у формуванні армії. Господарі земель, сировини, заводів та пароплавів повинні скинутися баблом та наймати осіб, які бажають захищати їхню власність та їхні доходи за гідні гроші. Дайте зарплату воїнам на рівні того ж французького іноземного легіону, де новачкові платять 1360 євро на місяць, а навченому солдатові в бойових умовах до 10 000 тисяч євро плюс страховка і не потрібно буде збирати на вулицях купу нездатних до війни людей, які тільки збільшать втрати ЗСУ. Досить жлобитися, панове влада. Ви накрали більш ніж достатньо. Час ділитися з обікраденим народом.
Крім того, у нас у МВС здорових, навчених мужиків майже як у ЗСУ. І ці люди давали присягу…
А депутатів та чиновників з урахуванням ОТГ вистачить на мільйонну армію. А 45-60 річні пенсіонери МВС, СБУ та інших спецслужб? Хабарами створили собі капітали, не принесли жодної користі Україні, потім отримали величезні пенсії на додачу раз в 5 більше ніж трудова пенсія і у вус не дмуть. Пора відслугувати державі, яка дозволяла їм таке.
Висновок: пропагандистська істерика про мобілізацію – це суто політичні акції, які мають підняти рейтинг певних політсил.
Користі від неї для ЗСУ немає жодної. А шкода є, бо сприяє втечі тих мужиків, які воювати не здатні, а от працювати на економіку країни та на людей, у тому числі й на ЗСУ, можуть в Україні. Приносячи цим користь.
6.Передноворічні бомбардування РФ міст України.
29.12.23г. РФ завдала масованого ракетного удару по Україні. Лише по Харкову прилетіло понад 20 ракет.
30.12. по пускових установках, що запускали ракети з білгородського аеропорту, було завдано удару ВСУ. Зрозуміло, що частина збитих ракет і снаряди, якими збивали ці ракети, потрапляли на місто. До того ж МО РФ публічно заявило, що ЗСУ свідомо нанесли по натовпі, що гуляє, касетними ракетами РСЗВ Вампір.
Проте назване РСЗВ є радянським РСЗВ Град, встановленим на шасі чеської «Татри». І має такі ж ТТХ. Тому можливостей обстріляти Білгород саме із цього РСЗВ просто фізично немає. Значить, обстріляли самі.
Зчинився величезний скандал, який відвернув громадськість від найгостріших питань. Виникає питання про вигодонабувача від цієї провокації РФ. В Україні ця подія відвернула населення від питань корупції влади, від Закону про мобілізацію та особливо від питання продажу земель олігархам, які набули чинності з 1.12.24.року. Чи не так, як вчасно? Причому якщо перші два питання ще обговорюються, то про землю – нічичирк. Напевно нишком прокручують заздалегідь підготовлені угоди. Зауважимо, що і «зерновий коридор» якось справно працює. Відтак головний вигодонабувач в Україні – це міжнародні аграрні мафіозі та наша влада.
Ну, а в Росії, зрозуміло Путін, бо це явний початок його перепризначення на новий термін.
Ці панове між собою не воюють.
Більш того вони бізнес-партнери.
Тож не треба дивуватися. якщо серед майбутніх власників наших земель з’являться руzzкіе через «бізнес-прокладки»
В. Вірний