Більш ніж тридцятирічний розвиток проекту «Незалежна Україна» після розвалу Радянського Союзу закінчився цілком логічно і закономірно великомасштабною війною, загибеллю десятків і сотень тисяч українців, величезними руйнуваннями та збитками.
Але найбільш катастрофічні руйнування сталися у світосприйнятті пересічних українців.
Думаю, що не помилюся, якщо скажу, що мінімум 90% населення України більше не вірять у процвітаючу Україну, самостійну та багату країну в центрі Європи. Особливо вони не вірять усім політичним елітам України.
Ці «еліти» почали формуватися з 1989 року, коли група негідників, що засіли у Кремлі, вирішила зрадити 260млн. населення СРСР, якому вони присягалися служити вірою та правдою, і за рахунок цього населення увійти до світової еліти найбагатших людей, господарів світу. Тобто у світовий уряд.
Для того, щоб цього досягти, необхідно було викликати у населення СРСР ненависть до своєї країни та політичного ладу, який у ній існував.
Зробити це, маючи в руках повну економічну та політичну владу, нескладно: надрукував національної валюти безмежну масу, збільшивши людям зарплати, але ціни на товари заморозив… І ось тобі дефіцит у всьому, величезні черги та невдоволення.
Дозволив банкам, юридичним та приватним особам скуповувати іноземну валюту в держбанках за рублі, за цінами ними самими встановленими, і виводити валюту за кордон. І ось тобі, будь ласка, супер гіперінфляція. Підняв банківські кредитні відсотки для промислових підприємств і все. Вони банкрути, а робітники без зарплати, і звичайно ж звинувачують систему, а не бригаду пройдисвітів, шахраїв, спекулянтів, корупціонерів, які це все й організували. Причому ці ж пройдисвіти нам і доводили, що у всьому винні Сталін з Леніним. Благо вони давно померли, і опротестувати це твердження, ну, ніяк не можуть.
Потрібно прямо сказати, що свого вони досягли. СРСР був зруйнований за підтримки більшості населення. Однак на цьому плани кремлівських покидьків не припинилися. Більше того, в них передбачалося і наше непривабливе майбутнє, яке зараз, власне кажучи, і настало.
Після розвалу Радянського Союзу у всіх колишніх союзних республіках планувалося встановити неадекватні фашистські режими, які викликають огиду в цивілізованій Європі та не мають масової підтримки серед населення. Такі режими легко було підкорити олігархічній імперії під ім’ям «Росіянія», що має центр там же в Кремлі. У результаті вийшла б класична колоніальна Імперія, де на населенням би ніхто не зважав, і грабувати його було б легко і радісно.
Для України як головний медійний, нині покійний герой, у надрах КДБ СРСР було обрано одіозного Степана Бандеру. Насправді ідеальна кандидатура, бо у Польщі його офіційно визнано військовим фашистським злочинцем, відповідальним за геноцид польського населення у Галичині. В Угорщині теж до нього ставляться вкрай негативно, а разом із ними і більшість ЄС.
Однак, для перетворення України на жалюгідну колонію, спочатку потрібно було зруйнувати як систему освіти, так і промисловий потенціал України. Бо за тверезими оцінками обсяги промислового виробництва України та номенклатура виробленої нею продукції відповідали рівню як мінімум Франції. За такого рівня технологій та промислового виробництва Україна цілком могла стати самодостатньою багатою і справді незалежною країною. Ціль же ставилася інша. Населення України мало стати жебраком, безробітним, неосвіченим бидлом, яке стоятиме в черзі і проситиме будь-яку роботу в багатій заможній світовій бензоколонці на ім’я «Росіянія». Навіщо була обрана перевірена століттями колоніальна тактика Британської Імперії: створити кадрову систему із продажних злодіїв та шахраїв, включаючи сюди не лише тих осіб, які стали владою, а й опозицію, особливо таку, яка мала своїми діями викликати у цивілізованих країн огиду, втім як і офіційна влада України. Така кадрова система називається СКК – система керованої корупції.
Суть її проста – відбирається певне, специфічне коло людиноподібних істот, які не мають моралі, честі, совісті, зазвичай мають ознаки захворювання на клептоманію. Відібрані особи наділяються великими грошима, завдяки яким вони виграють вибори, набувають державної влади. Їм дозволяють абсолютно безкарно розкрадати державу, якою вони керують, вчиняти будь-які злочини у боротьбі з порядними конкурентами. Загалом їм дозволяють все без винятків. У відповідь потрібно лише ділитися з «дахом» та абсолютна слухняність.
Право формувати такі кадри в Україні виборювали різні агенти КДБ СРСР. Наприклад, під безпосереднім управлінням начальника п’ятого ГУ КДБ УРСР, а потім голови СБУ Є. Марчука, всім відомий син німецького поліцая В. Медведчук створив мережу якихось «ротарі-клубів» в Україні, в яких відбирав «гідних людей» для управління нашою державою. Слідом за ним подібні структури, але з іншими іменами, створював і Кучма, як і всі інші президенти України. Єдиної системи в них не вийшло. Проте, за якимось дивним збігом, абсолютно всі відібрані ними кадри повністю відповідали вимогам негідників, які організовували ліквідацію СРСР:
– Жадібні до опупіння.
– Підлі до скосіння.
– Злодійці до безстрашності.
– Продажні до ідіотизму.
Очевидно, всі наші президенти та їхні люди користувалися єдиною методичкою для підбору керуючих кадрів України.
Маючи такі кадри, можна було не турбуватися за результати «реформ» в Україні. І кадри не підвели: за кілька десятків років промислова колись держава, яка перевершувала Францію за обсягами виробництва, здатна створювати космічні ракети, унікальні літаки, що дала світові геніїв у ядерній фізиці, математиці – перетворилася на «аграрну наддержаву», як гордо заявив один з яскравих представників цієї мерзенної когорти, орденоносець Путіна та друг Медведєва Михайло Добкін.
Звісно, що усі основні сировинні та енергетичні активи України, непотрібні «аграрній наддержаві», прихопили нові господарі надр: Вексельберги, Дерипаські Фукси, Абрамовичі, Рабіновичі та інша олігархічна погань. Ну, а непорушність їх накрадених капіталів забезпечував кремлівський режим, який очолював їх же ставленик В. Путін. При цьому суть процесів, що в «Росіяні», що в Україні, була більш ніж ідентичною.
У таких спільностях не може бути іншої ідеології, ніж злодійські поняття. І правила вони звикли встановлювати самі. Однак й українські «гідні наслідувачі» не спали. Використовуючи дружні стосунки з такими ж кремлівськими, іноді прогинаючись та даючи хабарі, вони й собі віджали в українського народу сировинні та енергетичні активи, а будь-які спроби забрати це у них – зустрічали у багнети. Рано чи пізно цей конфлікт мав призвести до війни.
Проте, у перше десятиліття розвитку цієї колоніальної системи зберігалася загальна їм загроза повороту країни назад на соціалістичні рейки. Бо і в РФ, і в Україні відновлені Компартії займали лідуючі місця на всіх виборах, як у верховні органи влади, так і до місцевих рад. Спільний ворог об’єднував.
Майже десятиліття в Україні точилася боротьба олігархів із можливим лівим поворотом країни. З верхівкою Компартії впоралися просто – їх купили. Непродажних вбили. Таким чином КПУ була взята під повний контроль, стала безпечною і настав час для протистояння з московськими колонізаторами.
З цього моменту війна стала неминучою. Підлив олію у вогонь тліючої війни й Володимир Зеленський, організувавши розпродаж останнього активу народу України – землі сільськогосподарського призначення.
Але не запросив до участі у дерибані цих земель московських колонізаторів. Кровно образив, загалом…
І війна прийшла. Війна без правил, як і належить у кримінальних спільнотах беззаконників. З масовими вбивствами громадянського населення, погромами громадянської інфраструктури, знищення всього святого, що ще зберіг наш народ.
Слід зазначити, що не зумів Путін, який дивиться за збереженням капіталів московських олігархів, захистити їхні інтереси в Україні. Підвели кадри. Злодійці та падлюки, зібрані виключно за вищеназваними мною принципами, що вміють тільки красти, але не будувати, не командувати, не створювати. Армія РФ, керована дегенератами (оцінка терориста Гіркіна) зазнає колосальних втрат і реально програє цю війну. Щоправда, немає в цьому заслуг «політичних еліт» України, які також виявилися нездатними організувати навіть самостійне виробництво зброї. Воно й зрозуміло. Красти – не будувати. Дякувати Богу, що підтримати в цій війні Україну виявилося вигідно США та ЄС. І народ України, який об’єднався в протистоянні агресору, отримав і зброю, і харчування та допомогу біженцям.
Однак Путін свою поразку не визнає, а використовує абсолютно всі важелі для створення, вірніше реанімації, внутрішнього розколу українського суспільства знову на «вату» та «укропів» за етнічними та релігійними принципами. Загострилися мовні конфлікти, почалися зноси пам’яток, найзручніший час знайшли. До того ж старт цієї компанії дали агенти ФСБ у лавах націоналістичних угруповань України. Але дуже охоче користуються цими гаслами і прості злодюжки-корупціонери.
Ось типовий приклад. У мережі почали з’являтися численні повідомлення про корупцію у мерії міста Києва та особисто мера Києва Віталія Кличко. І що зробив у результаті цей добрий боксер, але огидний мер?.. Невже зробив безкоштовним проїзд у метро Києва, взявши приклад із мера м.Харкова Ігоря Терехова? Який незважаючи на катастрофічне становище у місті, постійні обстріли інфраструктури провів рішення про безкоштовний проїзд у Харківському метро?
Та ні що ви! Це Віталію Кличку не під силу!
Тоді може він таки досяг такої ж чистоти вулиць Києва, як у Харкові? Так ні ж! Нещодавно їздив до Києва. Чисто тільки в урядовому кварталі, де водять зарубіжних гостей, а в інших місцях повна ганьба. Соромно за столицю.
Знайшов Віталій інший спосіб «очиститися» від звинувачень у корупції. Завдав наш видатний політик могутній удар по пам’ятнику М.Ватутіну, який звільняв місто Київ від фашистів, і пам’ятнику Валерію Чкалову, відомому льотчику. Та й перейменував проспект Перемоги, Дружби Народів, тощо.
Очевидно, хтось підказав не дуже розумному меру, що так він уславиться супер-патріотом, переможцем самого Путіна. Ну, а саджатимуть за крадіжку, то можна буде кричати, що це розправа за супер-патріотизм.
Ось тільки ця новина Путіна зовсім не засмутила, а навіть якось порадувала. Бо дуже складно у путлерівських пропагандонів стало з фактами, що доводять, що Україною керують фашисти, а вони типу напали, щоб боротися з цим. А тут такий подарунок. У столиці України знесли пам’ятник борцю з фашистами та навіть перейменували проспект Перемоги, названий так на честь Перемоги світової коаліції над фашизмом. Наразі пропаганда Путіна посилено доводить населенню країн-союзників України, та й своєму теж, що таки Україною правлять фашисти. Рано чи пізно це нам відгукнеться.
Проте ці дурні речі не забезпечать Путіну перемогу у цій війні, а лише продовжать агонію і збільшать втрати України у тому числі.
Але чи готова Україна до своєї перемоги та звільнення всіх захоплених РФ із 2014 року територій?
Такої готовності я особисто не бачу, оскільки відсутня виразна концепція цієї перемоги. Є лише ідеологія захисту від агресії, придумана народом України, який самостійно, без влади об’єднався у бажанні захистити свою землю. Щоправда, цю ідеологію посилено намагаються зруйнувати шляхом реанімації внутрішньоукраїнських міжнаціональних та міжрелігійних конфліктів.
А ось ідеології звільнення захоплених територій та перемоги – ні. Головний теоретик війни Карл фон Клаузевіц ставив в один ряд матеріальні та моральні засоби збройної боротьби. Причому моральні засоби забезпечуються грамотною ідеологічною концепцією та пропагандою. Регулярно заявляючи про наміри повністю звільнити від РФ і Крим, і Донбас, наша влада не видає жодних пропагандистських ідеологічних матеріалів, спрямованих на пропаганду серед населення цих регіонів. Не пояснює цьому населенню, як поводитиметься Україна стосовно них у разі перемоги. Пояснюють лише «суперпатріоти». Типу ми прийдемо і все, а ви валіть в Рашку. Зауважу, що так само заходили до Харкова російські війська. І вмилися кров’ю. Невже наша влада хоче того ж для ЗСУ у Криму та на Донбасі, щоб у результаті помінятися місцями з РФ в очах світової спільноти? Не вірю в такий варіант і тому хочу дати розумну пораду.
Якщо є бажання повернути до складу України Крим і Донбас потрібно дати людям, які там проживають, ясну чітку і привабливу програму їх майбутнього доброго життя в процвітаючій Україні. А для цього саму Україну потрібно поставити на шлях розвитку, який неминуче призведе до створення саме такої процвітаючої України, в якій захочуть жити всі народи, які нас оточують.
Поки що, на жаль, наша олігархічна еліта мало чим відрізняється від своїх російських колег. А наше населення і до війни, і під час війни масово згортало свій маленький бізнес і переїжджало до більш розвинених країн. Тому що злодійські «еліти» у нападі клептоманії не дають малому та середньому бізнесу розгорнути стабільну роботу. Тих, хто пройшов земельників, комунальників, енергетиків уже не має коштів, навіть оборотних. Сподіваюся, що після війни система буде радикально змінена, тим більше що настрій воїнів по відношенню до цієї рабської колоніальної системи дуже негативний. Я б сказав, агресивно негативний.
Як приклад, наведу пост Сергія Дацюка.
Успіху нам, українці…
В. Вірний