24.02.2022 року, армія Путіна потрапила у величезний геополітичній капкан, легкого виходу з якого не існує. У даній статті аналізуємо, що це означає для РФії та для пересічних громадян України.
По-перше – що буде відбуватися?
Буде системне та поступове знищення усієї військової техніки РФії, що потрапила на територію України, та ще трохи за її межами.
На даний час різноманітні кремлівські пропагандони смакують на різний лад ті чи інші ділянки фронту, де просуваються окупаційні війська. Хваляться окупацією тих чи інших сіл та невеличких міст. Радіють по знищенню Української інфраструктури та інше. Але це вже не має суттєвого значення з точки зору стратегічного, геополітичного масштабу зазначених подій. Адже не має ніякої різниці дійде окупант до Дніпра або ні, бо це лише визначає де саме буде знищено його техніку – під самим Дніпром або поодаль.
Це є позицією так званого «колективного заходу». Та, як це випливає із їх дій, під кожний склад, пункт або штаб, під кожний радар, систему ППО, танк або гармату – буде надано у розпорядження ВСУ відповідну ракету, снаряд або дрона. З боку ж український збройних сил є дуже багато люті, тому кожний снаряд, дрон або ракета – знайдуть свою ціль.
Це є хід подій, який вже вряд чи можна змінити. Адже «захід» має превелику кількість запасів зброї, та має ефективний план по знищенню армії РФ.
Тому вказана операція йде поступово та планово. Оцінюється стан фронту, кількість та досяжність цілей, їх цінність. Після чого надсилається відповідна кількість зброї, що необхідно для знищення означених цілей. Після чого робиться повторна оцінка фронту, узгоджується нова номенклатура та надається. Водночас із цим йде процес навчання хлопців із ЗСУ стосовно користування різними видами озброєння.
На момент складання вказаної статті Україні вже було надано купу дронів, які мають можливість переносити, поцілювати та вражати ворожу техніку невеличкими бомбами. Це говорить про те, що згідно з прогнозами у найближчий час вже закінчаться великі, потужні та цінні цілі, тому акцент буде переведено на винищення окремих одиниць техніки – танків, БМП, БТР, артилерії, вантажного транспорту та ін.
При цьому, всупереч думкам деяких діячів, зміна сезону та погоди аж ніяк не вплине на хід даної кампанії. Тобто озброєння буде надаватися згідно із кількістю та доступністю цілей, та цілі будуть поступово вражатися.
Стосовно ж спроможності ЗСУ поновити контроль над захопленими територіями – ці питання є цілком на їх відповідальності. Адже, як вбачається із ходу кампанії, «захід» вирішує основне завдання – винищення армії РФ. Інші ж питання турбують їх у другу, третю або десяту чергу, тому тут українцям треба поквапитися вже самим.
По-друге – як цей «капкан» виглядає для РФії?
Тут все дещо простіше. Вказана військова авантюра є результатом внутрішнього політичного запиту самої РФії. Та від результатів цієї кампанії залежить форма подальшого існування політичної сфери цієї держави.
Надавши 24.02.2022 року наказ на вторгнення в Україну, Путін та його спільники цілком поставили у залежність свою спроможність продовжувати керувати та грабувати РФію від результатів вказаної кампанії. Та на даний час вже є ціла купа збитків у вигляді втрат, санкцій, штрафів, але не має суттєвих придбань від цієї агресії.
Таким чином, Путін не має можливостей закінчити вказану авантюру не досягши хоч якихось цілей. При цьому не має можливостей їх досягти іншим чином ніж на словах та у ТБ, адже на фронті все відбувається, м’яко кажучи, не гарно для нього.
Потрапивши у цю пастку, він знаходиться у положенні, коли будь-яка дія буде ще болючішою за бездіяння. Тобто якщо видати наказ атакувати – це призведе до дуже великих втрат та провалу цілої ділянки фронту. Якщо дати наказ на відступ – призведе до обвалу політичного становища всередині РФії.
Тому єдине що він може робити – це нічого. Та це й саме робить. Очікуючи, як та куди воно саме вийде.
При цьому у першу чергу страждає цивільне населення України, та крім цього й сама армія РФії. Але цьому покидьку насрати на людей.
Тому картина є такою, що армія РФії не може відступити з території України, та й не може просуватися далі та щось адекватне робити. Це становище і є «капкан». З якого єдиний вихід – поступове винищення та ганьба.
По-третє – як ця ситуація виглядає для пересічних українців?
Тут ситуація у тому, що у звичайних громадян України вже не має якогось вибору. Ситуація вже є такою як вона є. Змінити її вже і пізно, і неможливо. Тому рухатися доведеться у вказаному завданому напрямку подій.
В українців та нашої влади було 30 років, коли можна було вибирати. Чи провадити реформи та які? Розвалювати промисловість чи ні? Вирішувати – чи віддавати усе що є олігархам? Чи продавати землю? Чи розкрадавати бюджет? Чи обкрадати громадян?
Усі ці та купа інших питань – це був вибір та можливості. Та на вирішення цих питань було надано 30 років. Та на даний момент – ніякого вибору вже немає.
Це є цікавою ситуацією. Але у цьому самому конфлікті у РФії є вибір, є різні варіанти, а у нас немає.
З боку РФії велика варіативність. Вони можуть продовжити атакувати. А можуть зупинитися. Можуть кидати ракетами по житловим будинкам, а можуть по укріпленням ЗСУ. Можуть робити теракти, а можуть кинути ядерну зброю. Можуть захопити території. А можуть їх віддати. Можуть навіть показати жест доброї волі, та покинути як частину території України, так й усю її цілком. Тобто в них є вибір. Багатий вибір.
А який в українців вибір? Або боронити землю, або ні. Крапка. При цьому вибір не боронити землю – ні до чого не може призвести, адже у цьому разі Путін забере усе по Дніпру, після чого усіх чоловіків будуть ловити та формувати «армію новоросії», яка у подальшому буде направлена воювати на західну частину України, у Польщу, Прибалтику та ін. Тобто це буде процес аналогічний тому, що коїться у так званих ЛДНР і на усій захопленій території. Таким чином чи так чи інакше, але українцям доведеться воювати: або за свою землю, або в іншому варіанті (в «армії новросії») за якісь особисті цілі політичної еліти РФії.
Таким чином можна сказати, що це означає що у дійсності в українців вибору ніякого немає. Тобто ми також знаходимося у пастці. Останні 30 років ми мали вибір. Але на даний момент ситуація вже склалася, йде війна, це факт. Та у цій новій реальності єдиним шляхом є боротьба.
Поєднуючи усі три питання – що буде відбуватися, «капкан» для РФії та положення українців, можна зробити висновки щодо подальшого розвитку подій.
Армія РФії не може залишити територію України, аж до моменту повної заміни свого політичного устрою. При цьому «режим Путіна» удержується на грубій силі та вже давно ігнорує будь-які думки громадян, тому його руйнування у найближчий час не є чимось нереальним.
Українці не можуть відмовитися від супротиву. Інакше зникне наша держава (якою б вона не була, з усіма недоліками, але вона є), і ми станемо заручниками режиму «кремлівських людожерів», що є навіть більшою загрозою.
«Колективний захід», на чолі з США, надасть Україні усю зброю, необхідну для винищення кожної одиниці техніки, що є на території України. Із властивою їм педантичністю буде надано ракету, снаряд або дрон – відповідно навіть до кожного окремого випадку.
Таким чином «український капкан» закрито.
Ворожа техніка вже тут. Надати наказ на відступ воно не може.
Війна йде. Лють зростає. Зброя постачається.
Тому ракети летять та влучають. Снаряди б’ють в ціль. Дрони вистежують та кидають бомби на голови окупантів. Після чого йде піхота та закріплюється.
Результат цієї кампанії буде або у вигляді відступу армії РФії з території України, або у вигляді її поступового розгрому.
Ще є невеличкий шанс на якісь зміни у самій РФії.
Але для цього потрібно зруйнувати цілком увесь режим. Та це, на момент складання даної статті, не виглядає можливим.
А. Разумовський