У політиці України, нарешті, з’явилися абсолютні лідери. Причому з дуже специфічної дисципліни.
А саме – Зеленський та його команда є абсолютними чемпіонами зі зливу величезного позитивного потенціалу у найкоротші терміни.
Во істину це не вдавалося жодному з попередніх президентів і жодній з попередніх команд.
Давайте пригадаємо, як все починалося. 24 лютого 2022 року. Вероломний напад фашистської Г… трохи за інерцією мовної пам’яті не сказав Німеччини… але цього разу – «фашистської РФії». І ось, протягом буквально кількох місяців, Україна отримує колосальну підтримку всього світу більш того і що ще важливіше – внутрішній відгук суспільства теж був величезний. Зеленського приймають у верхніх верхах світової еліти. Україна щодня на обкладинках найвідоміших світових ЗМІ. Навіть деякі громадяни США жартома примовляють: “ми нарешті знайшли хорошого президента, але, на жаль, це президент України”. І все стало ще серйозніше після перших великих перемог на полі бою, особливо після Харківської визвольної операції.
Реальний рівень підйому і позитивний потенціал, що з’явився, навіть складно зараз оцінити повністю. Скажімо лише, що це був колосальний ресурс, подібного до якого не мала до цього жодна команда у владі ні за рівнем підтримки населенням, ні з міжнародних питань.
А що ми маємо зараз? Тут автор навіть не хоче докладно все розписувати, щоб уникнути проблем. Тому давайте спиратимемося на індивідуальні інтелектуальні можливості, бо кожен читач десь якось у курсі того, що відбувається і хорошого, і поганого в його регіоні. Скажу лише, що рівень прийому Зеленського в США, кількість підтверджених корупційних скандалів і факт того, що фронт де-факто заморожений з моменту надання можливості РФікам залишити правий берег Дніпра, також, зважаючи на все, контрнаступ до зими не має жодних шансів не те що на захід у Крим, але й вихід до Азовського моря вже під питанням, у плані як мінімум конфігурації цього самого «виходу».
Тому тут і виходить висновок, що з усіх команд у владі саме команда Зеленського та його «слуг незрозуміло якогось народу», є абсолютними лідерами зі спускання в унітаз максимально можливого позитивного потенціалу за максимально короткий проміжок часу. До них цього ще нікому не вдавалося.
Що ще цікавіше в цій історії, що про все це йшлося. Але тут спрацьовує аналогія із давніми, ще радянськими часами. Сидить такий собі дуб-стоєросовий, порослий мохом, лишайником та грибами. Йому розумні люди кажуть, так ось мовляв і так, є об’єктивна даність, і тому відбуватимуться такі події… але в результаті завжди виходила відповідь типу: «…я начальник, ви всі дурні», «…йдіть, не заважайте працювати», «…все під контролем», «…не вмієте навчимо, не хочете змусимо», «…і не таких бачили, будете мені тут розповідати» і т.д. і т.п. Результат керівництва тієї епохи «дубів» всім відомий. Закерували в таку дупу, що досі не ясно де вихід і чи є він. Дуже схоже відбувається і зараз, що натякає – «дубова стояросовість», це можливо хвороба, що передається якимсь «владно-краплинним шляхом».
Тепер давайте пройдемося по конкретних позиціях, які передбачалися досить давно.
Отже, весна 2022 року. Україна на максимальному підйомі. У березневому номері 3 (123) 2022р. газети, виходить стаття з жартівливим заголовком: «А я вам зараз покажу, звідки … на Зеленського готується інформаційний напад!»
Там простою мовою було розказано як саме Зеленський та “Слуги” зіллють свій випадково набутий колосальний позитивний потенціал.
Через півтора року пройдемо по пунктах повторно:
1. «Космонавти».
Або «Слуги народу». Відірвана від реальності публіка, що складається переважно з мажорів, які є вихідцями з сімей тих же корупціонерів і шахраїв минулого.
З погляду автора, за минулі півтора роки, ця публіка зробила не тільки все можливе, а й усе неможливе також, щоб максимально обібрати державу в очах як народу, так і міжнародних партнерів. Так що ця теза була не просто підтверджена, а й перевиконана.
2. «Продаж землі».
Маленький пункт, усередині якого заховано велике значення. Яке зрештою виливається у всьому відоме: «…за що саме ми воюємо». Адже земля – це те останнє спільне, що в нас ще залишилося. І в чому сенс бойових дій, якщо зрештою світова кримінальна мафія, де Кремль явно має свою серйозну частку, потім все одно скупить усе, що захоче через підставних осіб та офшорні прокладки?
Що змінилося у цьому питанні з початку війни? Чи стало у нас в країні хоч трохи більше чогось спільного? Чи все залишилося як було, тобто: «кожен суто за своє, особисте, приватне, сам за себе»? Чи відчуває середній громадянин свою частку участі у загальному народному добробуті? Думаю тут відповідь очевидна. Його чітко видно за кількістю, а головне за якістю людей, які залишають країну.
3. «Царі Васьки».
Жартівливий пункт із серйозним значенням. Наслідки кадрової політики «зелених» на місцях породили купу дрібних приватних «власників від влади», які вважали себе феодалами. На початку війни це міцно так відгукнулося здаванням цілої купи територій. Дуже цікаво виглядало у Харківській області, де деякі глави ОТГ змінювали прапори на триколори кремлівського рейху, ще до підходу основних сил противника.
Що змінилося за півтора роки у цьому питанні? Чи було зроблено висновки? Дайте відповідь на це запитання, будь ласка, самі. Скажу лише, що деякі колаборанти з Харківської області досі на посадах як і були. І продовжують своїми діями срати у карму влади, без жодного сорому.
4. Стара економіко-політична модель за умов військового стану.
Питання банальне, але довелося його тоді озвучувати. І що цікавіше – влада зробила все навпаки. Навіть найменші зміни, які відбулися на початку війни, постаралися якнайшвидше скасувати і повернутися до колишньої форми управління. В Україні зараз не просто минула економіко-політична модель. Подейкують про нові додаткові обмеження. Піднімають тарифи. І ще багато чого.
5. Провальна реформа місцевого самоврядування.
Лише фрагмент історії. Ідея об’єднання дрібних районів у незрозумілі за структурою ОТГ, де найчастіше від чергового райцентру до “громади” 50 км. й більше, і де місцеві мешканці в очі не бачать керівництво.
Зараз автор усвідомлює, на тлі решти – наскільки це був незначний елемент. Але, чи були зроблені хоч якісь висновки з цієї історії? Ні. Народ, щоправда, знайшов вихід сам. Старі посади глав перейменували на деяких «старост», і люди на місцях або зосередили оборот активності навколо старих структур з новою назвою, або взагалі намагаються вирішувати проблеми без участі влади як такої, що теж хоч і позитивно, але суті не змінює. Реформа місцевого самоврядування так і залишається черговою краплею в карму «талановитих реформаторів».
6. Більше боротьби за міжнародний імідж, ніж репутацію держави у країні.
За минулий період влада загалом та “команда Зе” зокрема успішно виконали цей пункт. Боротьба за міжнародний імідж посилювалася. Але, судячи з останніх свіжих подій, це хоч і не закінчилося повним фіаско, але питання поступово зливається. Приклад – останні публікації у досить вагомих західних ЗМІ балансують на межі прямих звинувачень у бік Української влади.
При цьому дії всередині країни також носять виключно популістський характер. Візити, нагородження, прийоми, інтерв’ю, засідання тощо. Зображення кипучої діяльності, на тлі кризового становища, що посилюється. І відсутність дій, які очікуються від влади народом. У цьому плані можна визначити певну подібність з режимом РФії. Тобто влада робить кардинально не те, на що від неї чекають, а щось або взагалі протилежне, або хоча б мінімально негативне.
7. «Націоналістичні консерви».
За минулий період розкрито усі до однієї, та видають у політичне середовище запах, відповідний до віку та змісту свого вмісту.
З одного боку не сталося нічого несподіваного, з іншого – сумно, що воно все йде як по накатаній доріжці.
Тут вам і агресивні нападки на «неправильну мову», і розпалювання шаленої русофобії (на тлі воюючого за Україну «легіону свободи Росії»), і виселення УПЦ із храмів та багато інших дрібніших фрагментів пазла.
Як результат – і осуд у західних ЗМІ, і резолюції ООН, вирази партнерів, звуження обсягів допомоги і іноді навіть частковий перегляд ставлення до України, що явно проглядає з риторики деяких представників західних еліт.
8. Стара система управління у нових реаліях.
Система керованої корупції, яка є основною причиною деіндустріалізації, соціальної кризи, роззброєння та втрати обороноздатності, мала бути знищена в перші місяці війни. Це в тому випадку, якби влада справді хотіла зберегти країну і мати успіхи у війні.
Але, що ми бачимо за фактом. Смішні до неможливого багатомільйонні тендери на тлі агонізуючих спроб суспільства через донати забезпечити ЗСУ необхідними технологіями та зразками. Корупційні скандали, які хоч і спеціально роздмухуються кремлівською агентурою для демонстрації Заходу недієздатності України, проте виникають не на порожньому місці і показують ту саму надводну частину корупційного айсберга.
Але головне в цій історії – це демонстрація чи небажання чи нездатності владної верхівки, аби щось змінити в цій ситуації. Так, ми півтора роки чуємо багато гарних заяв. Але за фактом, коли потрібні були хоч якісь результати, то СБУ та НАБУ побилися за право «реалізувати іміджеву справу» – красиво та знаково закрити Коломойського.
При цьому за півтора роки ми не побачили від держави будь-яких симптомів реально серйозних системних дій щодо зміни суті корумпованого порядку управління, заснованого не на державних інтересах, а на позиціях накопичення та охорони приватного капіталу владних топових чиновників.
Все це було викладено ще півтора роки тому. І з деякою часткою сарказму можна було спостерігати, як ситуація рухається саме в згубному руслі.
При цьому деякі тенденції того, що влада постарається повернути усе «на круги своя», було видно і тоді, тому вже в наступному номері 4(124) 2022р. видано статтю «Велике перезавантаження». Де йшлося про те, що Україна має історичний шанс здійснити істотні зміни. І це вже не бажані дії, а диктат часу, подій та загальної політичної ситуації, не послухатися якого означає піти на задвірки історії.
На жаль, за минулий час якихось серйозних позитивних дій від найвищої влади України в цьому напрямі не було виявлено, як би уважно ми не дивилися. Поки що не будемо говорити про деякі позитивні події на місцях, що виходять від різних приватних діячів, зокрема й деяких чиновників. Бо це все відбувається не завдяки системі, а скоріше всупереч. Більше того їхнє несвоєчасне засвічення, може лише нашкодити.
Але в цілому поки що все відбувається за вказаним раніше негативним сценарієм. «Космонавти», судячи з усього, остаточно відірвалися від дійсності, тому їх відхід в аннали історії вже практично зумовлений.
Світ давно працює на рівні величезних технологічних, індустріальних процесів. Великі гравці – США та Китай вже частково живуть у 22 столітті. У багатьох країнах зростає рівень освіти, медицини, підтягується загальний рівень розвитку людей. Загалом – людство розвивається.
І на цьому тлі копошіння дрібних чинуш, які всерйоз вирішують, скільки коштує та чи інша посада, чи кому буде дозволено паразитувати на трубі, чи пиляти той чи інший завод – все це вже давно виглядає не як тупе цивілізаційне фіаско, а як така дешева натягнута гумористична пантоміма.
І фінал цього дійства також передбачуваний. Можете припустити самі.
А. Розумовський