Ось уже близько року, з дня звільнення від окупації Вільхуватської громади Куп’янського району Харківської області, ми регулярно публікуємо статті різних авторів про організовану зверху зраду всього керівництва, більшої частини депутатського корпусу та посадових осіб комунальних підприємств цієї ОТГ. В надії, що цю інформацію та заяви громадян про дії як голови ОТГ В. Сорокіна, так і його підлеглих, помітять представники правоохоронних органів та притягнуть їх до відповідальності.
На жаль, «не помічають». Ні організоване, а то й власноручне зняття українських прапорів та іншої символіки як з будівель адміністрації, так і зі шкіл та інших комунальних закладів. Ні пафосні зустрічі військових РФ, ні передачу їм майна шкіл для зручностей їх розміщення та організації побуту, ні розселення та надання їм послуг з комунальних платежів. Не помічають навіть будівництво блокпостів для оборони селищ ОТГ від ЗСУ, навіть продаж їм зерна у великих об’ємах. Ну, таке ось у нас СБУ. Не бачить, не чує та нікому нічого не каже. Дають їм свідчення свідки, а у відповідь-«ви це доведіть речовими доказами, тоді залучимо». І речові докази були, та зникли після дотику до рук цих СБУшників.
І не дивно. Бо багато днів і ночей вся ця дружна бригада бариг займалася контрабандою. І кришували їй, та заодно і «дружили» між собою «дахуючі» як від СБУ, так і від ФСБ. Така ось непотоплювана мафія. І війна їм до одного місця.
Впевненість у собі та своїй «крищі» у Сорокіна та його наближених була така, що багато хто з них, знаючи свої гріхи перед Україною, не поїхали, а залишилися на місці і як ні в чому не бувало, продовжили керувати ОТГ, школами та іншими об’єктами. Сорокін так знахабнів, що навіть виставив свою кандидатуру на посаду голови військової адміністрації ОТГ. Внесені до ЄРДР заяви громадян щодо Сорокіна невідома сила видалила і навіть номера не залишилося. А проти іншої дрібниці заяви до ЄРДР навіть і не вносили. Цей успіх так збудив всю його рать, що свідкам та заявникам посипалися погрози, людей почали залякувати. А колаборанти, що втекли, зібралися повертатися до васькиного царства.
АЛЕ… Не одні зрадники служать у СБУ. Є там чесні, мужні офіцери.
В результаті їхньої діяльності, Васькін корабель отримав першу пробоїну. Притягується до кримінальної відповідальності вірний соратник Сорокіна Євген Новіков, директор Вільхуватського ліцею. Важлива людина у «сорокінській ієрархії». Здійснив він ті самі дії, що й Сорокін. Щоправда, у меншому обсязі. Зняв із будівлі ліцею всю українську символіку та знищив її, замінивши на російську. Продовжував керувати цим ліцеєм і за окупантів, отримував і впроваджував програми навчання РФ. Здійснював загальне керівництво школою, проводив проросійську пропаганду серед населення та вчителів школи. Останніх переконував, що «… все гаразд. Працюємо у звичайному режимі…».
У звичній пристрасті «лизнути» російську владу у всі місця, що погано пахнуть, забезпечив гарнізон РФ матами зі шкільного спортзалу і посудом зі шкільної їдальні. Неодноразово бачили цього «героя» на російському БТР разом із російськими солдатами. Можливо поверталися з якоїсь «справи». Бо цей сіяч «розумного, доброго і вічного» другого дня війни «прибрав» до своїх липких рук усе майно відділу прикордонної служби «Вільхуватка». Щоправда потім у нападі Z-патріотизму подарував його росіянам. Патріот, однак. Ось такий Вільхуватський ПОЦ, щедрий за рахунок України.
Причому його впевненість у всемогутності Сорокіна та його покровителів була настільки безмежна, що він не наслідував приклад іншої спільниці Сорокіна, директора Приколотнянського ліцею Г. Сологуб, яка чинила ті ж злочини, а залишився в Україні.
Сологуб же вирішила не спокушати долю і втекла до РФ, просидівши три доби у Федорівці, поки їй не зробили «вікно» до РФ. Такий ось депутат Вільхуватської сільради від партії влади.
Тож вітаємо патріотів Вільхуватської громади із цим успіхом у вашій боротьбі з організованою злочинною групою колаборантів. Запрошуємо до співпраці всіх чесних людей, які мають факти колаборантської діяльності В. Сорокіна та членів його команди та готових давати свідчення про це в суді.
Особливо просимо надавати фото- та відеодокази їхньої співпраці з окупантами.
П. Іваненко